Нiч, oздимау нiч вгорi вiтрила,
крила.
Ти мене в таумнi далi заманила,
мила.
Чи я сплю, чи це я вже вмираю,
гадаю.
Чи то сам я, чи тiнь, тiнь моя
Блудить степом, степом зеленим,
блудить степом.
Свiтло, зелене свiтло струмиться неспинно по всiй дорозi,
космосi.
То у раптовий спалах чудовий на цiй планетi,
кометi.
Вiрю я, що усе, все бувау.
Немау
Лиш мене в тiм краю, в тiм раю.
Моя дивна постать — фiгура блудить степом.
Хай не зрадiу останну
свiтання
Моым рисам, моым речовинам —
клiтинам.
Задля тебе, кохана, я позбудусь навiчно фiзичного тiла,
ай, oмила.
Об’явлюся вогнем, мiжзоряним дощем, ненаглядна моя.